Вістря смерек
затулило млистям.
Блимає сонце
крізь тло хромате.
Вчуся в пташок
розмовляти з листям,
вчуся в дерев
самоту тримати.
Ниття цитринове,
аж ятраве, —
поміж смарагдом —
наперстям ткалі:
як зосереджено
гуснуть трави
в пагорбах драйву
по вертикалі.
Хто говорив
про німе створіння?
Всюди яріння
понадрумове —
сонячнокросне
всеговоріння —
непромовлянням
живої мови
Троском прозріння,
що все хрещате,
скресно привчити
гортань мовчати.
- Наступний вірш → Станіслав Чернілевський – Рука боліла, а сади цвіли
- Попередній вірш → Станіслав Чернілевський – Світлані Чорноволенко
(Оцінок ще немає)