Теплота родинного інтиму.
Ще на шибах досвіток не скрес.
Встала мати. Мотузочком диму
Хату прив’язала до небес.
Весело і з ляском серед печі
Полум’я гуляє по гіллю.
Ковдрою закутуючи плечі,
Мати не пита, чому не сплю.
Вже, однак, зникає гіркотина,
Не катує серце печія.
Знову я — малесенька дитина,
Мати знає більше, аніж я.
Матері розказувать не треба,
Як душа світліє перед днем
В хаті, що прив’язана до неба
Світанковим маминим вогнем.
Аналіз вірша “Теплота родинного інтиму” Чернілевського
Вірш нашого сучасника, який виріс у сільській багатодітній родині, де мати відігравала дуже важливу роль. Фактично цей вірш присвячений матері поета і описує його взаємини всередині родини.
Головна ідея твору ‒ демонстрація цінності родини у житті кожної людини.
Ліричний герой ‒ це дорослий чоловік, який прагне повернутися в дитинство. Це показано фразою «знову я ‒ малесенька дитина». На те, що ліричний герой дорослий, вказують і проблеми, яких він позбувається біля матері ‒ «не катує серце печія». Діти рідко надовго беруть до серця якісь неприємності, складні й тривалі роздуми ‒ прерогатива дорослих.
Біля матері ліричний герой знову почувається дитиною, про яку турбуються. Материнська ласка й турбота показана її діями ‒ жінка встає найпершою, коли всі ще досипають під одіялами, щоб натопити в холодній хаті й родина прокидалася вже в теплі.
У вірші використані такі художні засоби:
- Метафора ‒ «хату привʼязала до небес», «досвіток не скрес», «душа світліє»;
- Повтори ‒ «мати», «хата», «небо»;
- Епітети ‒ «родинний», «світанковий», «мамин», «малесенька».
Щоб підкреслити, як ліричний герой повертається в дитинство, автор вживає зменшувально-пестливі форми слів ‒ «малесенька дитина».
Твір насичений символами:
- Хата ‒ родина;
- Піч – оберіг;
- Вогонь ‒ тепло, добро;
- Небо ‒ чистота, блаженство, високі помисли, у широкому значенні ‒ рай;
- Родина символічно отримує звʼязок з небесним блаженством завдяки зусиллям і турботам матері.
Поет робить акцент на тому, що кожна родина ‒ це замкнена система. Ця закритість від впливів зовнішнього світу підкреслюється словом «інтим», а також місцем, де відбуваються всі дії ‒ хатою, тепло в якій протиставлене морозному ранку на вулиці.
Закритість підкреслюється закільцьованою структурою вірша ‒ він починається образом матері, яка «хату привʼязала до небес» ‒ і закінчується згадкою про цей образ «в хаті, що привʼязана до неба».
Провідним образом у вірші є образ світла і тепла. Згаданий світанок, вогонь і полумʼя в печі, світло душі. Щоб детально передати атмосферу, автор використовує образи візуальні ‒ погляд на шибку, фізичні відчуття ‒ холод і тепло, згадка про ковдру на плечах, звуки ‒ вогонь горить «з ляском». Це створює у читача ефект присутності.
Вірш має перехресне римування, при цьому рими використані досить складні й нестандартні, наприклад, «печія ‒ аніж я», «не сплю ‒ гіллю».
