Зникає день в глухі безодні,
Частину мук у тьму бере.
Приходить «завтра», як «сьогодні» —
Давно прожите і старе.
Приходить з ним печаль вмирання,
Бліде горіння хмурих дум,
І та ж журба, і ті ж страждання,
І той же денний сміх і глум.
І ті ж картини і одміни,
Борьба без віри і без сил.
І знов дивлюсь я на руїни,
І знов блукаю між могил.
І ранить день мене безкраю,
І ледве меч держу в руці.
В страшній поемі умираю,
Де білі привиди й мерці…
- Наступний вірш → Яків Савченко – Незримий
- Попередній вірш → Яків Савченко – Там ніч, і тьма, і чорні крила
(Оцінок ще немає)