Івась і Катруся гуляють аж гей,
І хата весіллям лунає;
Петро стоїть мовчки в фрамузі дверей
І сумно на них поглядає…
Йвасеві й Катрусі промінний цей день:
Справляють заручини нині,
А бідний Петруньо стоїть, наче пень,
В обідраній сірій свитині…
І водить за ними свій погляд журний,
І нишком стає бурботіти:
«Гей, гей, яке щастя, що я не дурний:
Прийшлось би життям наложити».
