Безголосне, мов сон, у хату
Вкотився смерк. Високі стіни
Прибрались в довгі сірі тіні,
Запах камелій плив в кімнату.
Блідава світляна пасмуга
Кладеться на лице дівчини.
Сумно. Годинник б’є години,
В дрижачім світлі мріє туга.
А поруч ліжка — в білій шаті
Смерть в романтичній сіла позі —
Та на гребені виграває…
Блукає пісня по кімнаті
Про ту любов, що «терня й рожі
Людям в один вінок вплітає…»
