Ніхто сьогодні в морі не купається:
Штормово хвиля пада й пропада.
Блажен, хто в картах, у вині кохається,
Блажен, хто за дівчатами впада.
А я ходжу й ходжу, мов неприкаяний,
Ні вісточки, ні слова од рідні…
І щось ляга на серце — хай не каменем,
Та й не відрадою, як в перші дні.
Уже не так, не так відпочивається
У сонячному братньому краю.
Напевне, ностальгія починається,
Хоча й занадто рано, визнаю.
Ще позавчора милувався Варною,
Мені шептав про щастя легковій —
Болгаріє, гостинною і гарною
Зостанешся ти в пам’яті моїй.
Ізнову — штиль, ізнову люд купається.
Нема ніяких для тужби причин.
Напевне, ностальгія починається…
Як добре, що кінчається спочин!
