Де пустир, де стежина смутна,
Де пташата щебечуть чарівно,
Зацвітає фіалка нічна,
Української ночі царівна.
Легковажні бредуть жіночки
І під скрегіт нічного трамваю
Непорочні яркі пелюстки
Сміючись і знічев’я зривають.
Приблукають п’янчуги страшні —
Їм нічого на світі не жалко.
З матюками, в пустій метушні
Чи зірвуть, чи затопчуть фіалку.
Не загине фіалонька, ні,
Тільки зронить сльозу наостанку
І займеться вогнем навесні,
Дивовижним вогнем — до світанку.
Долітає луна запашна
Від спокус велетенського міста.
Зацвітає фіалка нічна,
Зацвітає — духмяна й пречиста.
