Невеличка церковця за містом.
Час відбив на ній свою печать.
Між дерев у вересневім листі
Пам’ятки минулого стоять.
Поржавіла з часом огорожа.
І у двір давно нема воріт.
Кілька в нім старих надгробків, може,
Як пригадка про той другий світ.
В церкві тихо і багатомовно —
Мова серць глибока і проста,
Як молитва щирісна безмовна
Перед ликом образу Христа.
Думалось: уже й не треба знати —
Чи ставалось тут багато див.
Щоб жила в душі молитви святість,
Час цю церкву людям освятив.