В підземному проході у метро,
Де побіч протилежні йдуть дороги,
Стояв і грав скрипаль.
А з ним добро,
Як у казках — багате і убоге.
Давно лишив батьків заможний дім,
В якому цінувалось все на гроші
І де його ніхто не розумів,
Як мрійної весни статечна осінь.
І він пішов у світ — знайти своє…
І ось тому усі його зарібки —
За те, що народивсь таким, як є, —
Вкидали люди у футляр від скрипки.
І навіть тих, хто йшов собі — не руш —
Спиняла гра, у ній жила надія
На здійснення бажань високих душ
Тут, на землі, а не лишень у мрії.