Весняним парком каштановим, де
Мовчать статуї і сміються діти,
За чимось поспішаючи, пройдеш,
Невважливий, і, може, й не помітиш
У переході зустрічів дрібних
Із речами, байдужими в ту пору…
Але пізніш, до циркулів і книг
Самотній повернувшися нагору,
Нахилений над книжкою вночі,
Всміхнешся ти, і, геть відклавши книжку,
Повернешся назад: нехотячи
Згадаєш ранок, тріпотливу низку
Хмарин рожевих, подуви легкі,
У вічності заблукані статуї,
І немовлята всміхнуті, які
Не знають навіть, що вони існують.
- Наступний вірш → Святослав Гординський – Зустріч
- Попередній вірш → Святослав Гординський – На станції
(Оцінок ще немає)