Був то вечір тихий, красний,
Пташки щебетали,
Небом світив місяць ясний,
Звіздоньки сіяли,
Як сидів я хлопчина,
А при боку дівчина
Під липов зелененьков.
Молод хлопець до серденька
Пригортав дівчину:
«Малинонько солоденька,
Без тебе загину!»
Вона ж оченька сині
Й серце дала хлопчині
Під липов зелененьков.
Як дізналась стара мати,
Що ми ся кохаєм,
Що у вечір розмовляти
Під липу сідаєм,
Пішла зілля шукати,
Чорні чари копати
Під липов зелененьков.
Чари, зілля дала пити
Доні лиха мати.
Вже не може бідна жати,
Мусить умирати.
У гріб темний спустили
І землею накрили
Під липов зелененьков.
Тепер бідний хлопчина
Плаче дні і ночі,
Бо умерла дівчина,
Згасли сині очі.
«Далі бідний загину,
Найду свою дівчину
Під липов зелененьков».
