«Прийду в гості я до тебе незабавки, мила,
Бо без тебе так щось давить серце, як могила».
Так казав мені в неділю на танці хлопчина,
І нема його, хоч гине все за ним дівчина.
Цілий тиждень у куточку з-тихенька зітхаю,
Рясні сльози з рум’яного личка обтираю.
Не раз ненька спитаєся: «Що тобі, дитино?
Чому плачеш і зітхаєш, добрітко-малино?»
А я кажу, то зуб болить, що в ухах шуляє.
Щира ненька ліки, зілля, трійцю прикладає.
Коби знала, де то болить, зозуля старенька,
Кричала би: «Нема ліку! головко ж бідненька!»
А сьогодні, як скажена, сорока скрегоче,
Потішити моє серце скреготлива хоче.
Що не прийде і сьогодні, то я добре знаю,
Бо відай лиш я на світі щиренько кохаю.
Зайшло сонце. Місяць сходить, діброва дрімає,
А на небі там високо зіронька сіяє.
А там ген-ген коло луга потічок шепоче,
А там в хатці з милим хлопцем дівчина регочесь.
Ой сорока не брехала, загостив хлопчина,
Як та рожа розцвілася Настуся дівчина.
Не болять її вже зуби, в ухах не шуляє,
Аж тепер своєї доні слабість ненька знає.
Усміхнулась сердешная, старі руки склала
І молитви у куточку стихенька шептала.
Підійшла до молоденьких ненька сизокрила
І руками старенькими поблагословила.
А на осінь звінчалися, як голуби жили,
Доглядали стару неньку і над все любили.
Мудро, Боже милосерний, на світі буває,
Що і кожда лиха слабість свої ліки має.
_________________
* трійця – зілля Hypericum, уживалося давніше в аптеках яко лік, а сік його уживався до чарів. – Прим. О. Маковея.
