Схилилася березонька
З гори на долину;
Не питайся мене, друже,
Чому в’яну, гину…
Як березі на скалоньці,
Так мені, мій брате,
Як то кажуть: ані жити,
Ані умирати.
Не питайся мене, друже!
Легше самотою
Жалувати тої долі,
Що пішла з водою.
Мов листочок той зів’ялий,
Далеко поплила…
За що ж мене гірка доля
Тяжко так побила?
Схилилася березонька,
В ріку заглядає;
Не журися, жалібнице,
Й моє серце має
Біль подібний до твойого, –
Та й терпім обоє
Нишком, щоб не здогадались,
Як рветься надвоє.
