Чагарами вихор снігом віє і мете.
У хатині бабусенька лен дрібний пряде
І співає тихесенько пісеньку стару
Про Маланку-Наддністрянку гожу, молоду.
А слізоньки покотились лицем, мов горох…
Мала бідна зозулечка синів гнучих трьох,
Що не було гарним пари в Чорногорі всій.
Що ж із того! – Не судилось діждати старій
Втіхи… бо одного взяли в військо ще торік;
Другий, щоб не втяли волос, за кордон утік;
А при третім – тяжко жити, невістка лиха:
Судить, лає, проклинає…
Ненечка стара
У хатині розваленій зносить біль гіркий:
«Тяжко жити на сім світі, боже мій святий!»
Прошептала, втерла сльози…
Надворі мете,
А в хатині стара ненька лен дрібний пряде…
