Там в долі явір і верба
Ростуть, мов брат-сестриця,
Стоїть там з давнього-давна
Цимбрована криниця.
Туди не раз і я ходив
І ту погожу воду пив,
Там в діл той, до криниці.
Раз спека була, що аж страх
Бігцем я до криниці;
Що бачу я? – дівча стоїть,
З очима, мов зірниці!..
І вже забув, що пить хотів,
Як ту дівчиноньку зуздрів
Там в долі при криниці.
Поміг тягнути їй ведро,
Води з него напився,
В очах дівочих бідний я
Навіки утопився!..
І довго з нею розмовляв
І з жалем руку їй подав
Там в долі при криниці.
Щоб висохла, кринице, ти!
Спокій ти мій узяла!
Що, дівче, я тобі зробив,
Що хлопця вчарувала?
Віддай же серце мені в дар,
Як ні – звари отрутний чар,
Щоб згинув при криниці.
