Знаєш ті гори, мій друже милий,
Що ранком миленьким,
Вечором тихеньким
Сонце їх украшає,
Сердешно їх любить,
До себе голубить,
Як мати, все про них дбає?
Я тобі скажу, не треба питати:
То наші любі, високі Карпати!
Знаєш ті гори, мій друже милий,
Де в небо ясне,
Синє і красне,
Смереки, сосни зазирають?
Білими скалами,
Темними лісами
Орли, соколи літають?
Я тобі скажу, не треба питати:
То наші любі, високі Карпати!
Знаєш ті гори, мій друже милий,
Де в зеленім гаю,
Якби при Дунаю,
Птахи, соловії співають,
А в воді бистренькій,
Ясній, студененькій
Рибки, пструги ся грають?
Я тобі скажу, не треба питати:
То наші любі, високі Карпати!
Знаєш ті гори, мій друже милий,
Де чорні хмари,
Якби татари,
Людям страх насилають?
Буря і грім,
Як смертний дзвін,
Страшно і тоскно загравають?
Я тобі скажу, не треба питати:
То наші любі, високі Карпати!
Знаєш ті гори, мій друже милий,
Де з топірцями
Під ялицями
Гайдамаки танці водили?
Червінці красні,
Таляри ясні
Межи собою ділили?
Я тобі скажу, не треба питати:
То наші любі, високі Карпати!
Знаєш мій друже, де утікати,
Як лихо тисне,
Меч врага блисне,
Як вся надія минеся?
В горах – там воля,
Там твоя доля,
Щастя твоє повернеся!
Утікай, брате, у гори Карпати!
Там лише можеш щастя зазнати!
