Чому ти плачеш, душенько тендітна?
Чому ти, Україно, у сльозах?
Чом сива стала небосинь блакитна?
Чому від суму не співає птах?
Від горя плачу я , від туги і від болю,
За тих в сльозах, що згинули в боях.
Що матір затулили ви собою,
Долаючи нестерпний біль і страх.
Печаль і сльози розривають груди,
Як гинуть мої дочки і сини.
Якби ви тільки знали, добрі люди,
Як я стомилась від проклятої війни!
Нелюдський біль як тіло моє крають,
Як душу мою хочуть розірвати.
Та вороги мене не подолають,
Бо встали матір діти захищати.
Я витру сльози, залікую рани,
І прийде мир і спокій в наші хати,
І розіб’ються вщент ворожі плани,
Героїв буду вічно пам’ятати!
