Т. Семенченко – Війна: Вірш

Чому ти плачеш, душенько тендітна?
Чому ти, Україно, у сльозах?
Чом сива стала небосинь блакитна?
Чому від суму не співає птах?

Від горя плачу я , від туги і від болю,
За тих в сльозах, що згинули в боях.
Що матір затулили ви собою,
Долаючи нестерпний біль і страх.

Печаль і сльози розривають груди,
Як гинуть мої дочки і сини.
Якби ви тільки знали, добрі люди,
Як я стомилась від проклятої війни!

Нелюдський біль як тіло моє крають,
Як душу мою хочуть розірвати.
Та вороги мене не подолають,
Бо встали матір діти захищати.

Я витру сльози, залікую рани,
І прийде мир і спокій в наші хати,
І розіб’ються вщент ворожі плани,
Героїв буду вічно пам’ятати!

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (4 оцінок, середнє: 5,00 із 5)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Т. Семенченко – Війна":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Т. Семенченко – Війна: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.