Там на горі (Боків): Вірш

Там на горі зелененькій, брала вдова льон дрібненький.
Брала, брала, вибирала, тай так собі заспівала:
— Ой якби я мужа мала, я би його шанувала, я би його шанувала.
Горішками годувала, медом, вином напувала.
А там Іван сіно косить, і до нього голос носить.
Кинув косу додолоньку, а сам пішов додомоньку, схилив на стіл голівоньку.
Чому не п’єш, не гуляєш, тільки сидиш тай думаєш?
Буду їсти, буду пити, позволь, мати, вдову взяти.
Женитися не бороню, вдови взяти не позволю.
А син матір не послухав, сів на коня тай поїхав.
Щоб ти, коню, став горою, а ти, сину, — яворою.
Пішла мати жито жати тай став дощик накрапати.
Мати дощу ся злякала, під явором ся сховала.
Під явором ся сховала тай з явора листя рвала.
Не рви, мати, листя з мене, будеш мати гріх за мене.
Іди, сину, додомоньку, бери собі удівоньку.
Тепер мати позволяє, як вдова вже мужа має.