Ой три шляхи широкії
Докупи зійшлися.
На чужину з України
Брати розійшлися.
Покинули стару матір.
Той жінку покинув,
А той сестру. А найменший
Молоду дівчину.
Посадила стара мати
Три ясени в полі.
А невістка посадила
Високу тополю.
Три явори посадила
Сестра при долині…
А дівчина заручена –
Червону калину.
Не прийнялись три ясени,
Тополя всихала,
Повсихали три явори,
Калина зов’яла.
Не вертаються три брати.
Плаче стара мати,
Плаче жінка з діточками
В нетопленій хаті.
Сестра плаче, йде шукати
Братів на чужину…
А дівчину заручену
Кладуть в домовину.
Не вертаються три брати,
По світу блукають,
А три шляхи широкії
Терном заростають.
Аналіз вірша “Ой три шляхи широкії” Шевченка
Громадянська лірика, яка демонструє соціальні особливості життя в Україні. Твір є проявом романтизму, для якого характерні містика (всі висаджені рослини всихають, вказуючи, що дочекатися мандрівників не вийде) та трагічне завершення поезії. Романтизм проявляється і в самому сюжеті ‒ мандри, поневіряння і самотність людини у тій чи іншій мірі випадають на долю різних героїв поезії.
Це вписує поезію у характерний для тогочасної Європи літературний контекст.
Композиція написаного в 1847 році вірша проста ‒ три брати з невідомих причин вирушили на чужину. Були вони чумаками, солдатами, втікачами ‒ автор не вказує. Проте він дає чітко зрозуміти, що в результаті родини без чоловіків сиротіють.
Поет поглиблює трагізм ситуації, оскільки з однієї родини у світи йде троє чоловіків. І різні жінки по-різному переживають своє горе, коли ці чоловіки не повертаються. На розвʼязку для кожної з них впливає соціальний статус, забезпеченість, вікові особливості психіки (дівчина-підліток може тужити так, що це призведе до смерті, а жінка з дітьми на таке не має права).
Мати плаче, дружина одного з братів у депресії через відсутність чоловічої підтримки.
Сестра вирушає на пошуки. Це вказує зокрема й на самостійність українських жінок, їхню готовність до активності, прояв ініціативи, широкий світогляд, адже жінка, яка нічого не знає про життя за межами хати, на далеку самостійну мандрівку навряд чи наважилася б.
Найменш захищеною виявляється молода заручена дівчина, яку кладуть в домовину. Незрозуміло ‒ вона не змогла дочекатися судженого й померла від туги чи наклала на себе руки, щоб не йти за нелюба. Проте очевидно, що вона мала найменше ресурсів для впливу на ситуацію і постраждала найбільше.
Цікаво, що всі героїні поезії продемонстрували очевидну вірність тим, кого вони чекали.
Автор використовує символи, притаманні українському фольклору. Всі жінки в якості оберегів для чоловіків посадили різні рослини:
- Калина, яку посадила дівчина, є символом любові;
- Три явори, які посадила сестра, три ясени, посаджені матірʼю ‒ символи міцної родини;
- Дружина саджає тополю ‒ символ самотності, який підкреслює її готовність чекати чоловіка, навіть якщо вона його ніколи не дочекається.
Присутня у творі ще одна рослина ‒ терен, який росте на дорогах, що ними брати вирушили в світи. Це вказує, що чоловіки навряд чи повернуться і повертатися їм немає смислу.
Ліричні герої для автора, який поїхав слідом за своїм поміщиком у Санкт-Петербург, є близькими, а розвиток подій очевидним.
