Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани, і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися… а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Аналіз вірша “Заповіт” Шевченка
Твір написаний у 1845 році, коли Тарас Шевченко важко захворів і не був упевнений, що виживе. Перебуваючи у такому стані, він думає насамперед про те, що після його смерті буде з Україною та українцями й пише яскравого за своєю емоційною насиченістю вірша, який є його останньою волею.
Вірш належить до громадянської лірики. Його головна ідея ‒ український народ має право на самовизначення і повинен вибороти незалежність для України. Тільки це дасть йому можливість будувати прекрасне майбутнє. Вторинною ідеєю є незнищенність людського духу, для якого важливими є великі цілі. Саме тому душа ліричного героя залишається у цьому світі стільки, скільки буде потрібно, щоб побачити досягнення свого народу.
Твір має сюжетну лінію ‒ дія починається зі смерті ліричного героя. Він заповідає поховати себе «на могилі» ‒ тобто на вершині кургану, звідки він буде спостерігати на всім, що відбуватиметься в Україні. Після того він закликає українців повстати, скинути кайдани неволі й будувати нове життя, нове суспільство. Тільки тоді, коли в Україні запанує лад, спокій і процвітання, душа ліричного героя знайде спокій.
Вірш побудований на контрастах. На початку змальовані ідилічні картини українських пейзажів. Використані такі епітети, як «степ широкий», «Вкраїна мила», «лани широкополі», «синєє море». Епітети такого роду притаманні українському фольклору.
Поглиблюється відчуття присутності у читача завдяки звуковим образам ‒ «реве ревучий». Алітерації ‒ слова «Дніпро», «ревучий», «кров», «ворожа», «порвіте», «окропіте» з повторюваними літерами «р» надають кульмінаційній частині вірша твердості й надихають на рішучість.
Опис звільнення контрастує з початком твору. Автор двічі вживає слово «кров» ‒ «кров ворожа» і «кров зла». Контраст відчувається і в мотивах християнських та язичницьких. Автор пропонує окропити волю кровʼю, що нагадує ритуал, а опісля того ліричний герой буде звертатися до Бога ‒ «молитися». Поезія насичена символікою ‒ кров як символ життя і смерті, страждань, жертв, кайдани як символ неволі, Дніпро як символ України, козацтва, нескореності та могутності українців.
Використаний у творі й прийом кільцювання. Мудрий і добрий устрій нової України автор порівнює з «семʼєю» ‒ тобто з родиною, причому родиною великою, вільною, новою. Так само, як ідилічною спокійною картинкою вірш починається, твір і закінчується на спокійній ноті ‒ «Не забудьте поминути Незлим тихим словом».
(13 оцінок, середнє: 4,38 із 5)
Як думаєте зараз є телефони а раніше усі були рабами
возможно
Крутий вірш 😄
Ганьба! Виправте граматичні помилки у “Заповіті” Т.Г.Шевченка.
Цей вірш опублікований в Центральному державному електронному архіві України, а також в повній збірці творів Шевченка саме так, як написано тут. Про які помилки може йти мова?
Якщо ви про такі слова як “сем’ї” (сім’ї), “отойді” (тоді, відтоді), то це взагалі не помилки, ви серйозно? Вірш написаний у 1845 році, і хто ми такі, щоб змінювати слова оригіналу?
Якщо вірити гуглу, то в Тараса Шевченка була своя мова: ПівденноРосійська (ЮжноРусский). Можливо, через це вірш так і написаний. В чому проблема?
Південно-російської мови не існує. І не існувало.
Є діалекти, архаїзми – це нормально. Шевченко – основоположник літературної української мови. Все інше – від лукавого.
так вірш написаний в 1845 році наскільки я пам’ятаю тоді ще був ссср (не точно) тому просто змішано дві мови