А у полі два дубочки, третій зелененький,
Погибае на Вкраїні козак молоденький. (Двічі)
Погибае, погибає, либонь хоче вмерти.
“Ой ідіте, приведіте, дівчину до смерті!”. (Двічі)
“Ой знати ж ти, козаченьку, не справді вмираєш,
Що ти собі перед смертю дівчину бажаєш!” (Двічі)
Умер, умер козаченько, та й лежить на лавці,
Хорошенько його вбрали в червоній китайці. (Двічі)
Хорошенько його вбрали в червоній китайці,
А ще краще поховають в зеленій муравці. (Двічі)
Умер, умер козаченько й козацькая мова,
А лишився кінь вороний і ясная зброя. (Двічі)
Ой зійшлися козаченьки, до одної хати,
Взяли раду козацькую: “Кому коня дати?” (Двічі)
“Сотникові коня дати, гетьманові – зброю,
Щоб позволив поховати козака з стрільбою. (Двічі)
Сотникові коня дати, гетьманові – зброю.
Щоб повезли, проводили козака до гробу”. (Двічі)
Тешуть явір, тешуть явір, тешуть яворину,
Молодому козакові та й на домовину. (Двічі)
Тіло везуть, коня ведуть, кінь головку клонить,
Молодая дівчинонька білі ручки ломить. (Двічі)
“Ломи, ломи білі ручки й мізинного пальця,
Бо вже нема та й не буде козака-коханця”. (Двічі)
Ой як взяли козаченька до гробу спускати,
Ой взяв за ним кониченько жалібненько ржати. (Двічі)
