Заросли стежки і змовкла траса,
Та здалеку крізь завмерлий час
Чути голос провісний Тараса:
її, окраденую, збудять.
Ох, не однаково мені».
Це і про Чорнобиль, і про нас…
- Наступний вірш → Валентина Козак – Плач за чорнобильцями
- Попередній вірш → Валентина Козак – Чорно-біла доля
(Оцінок ще немає)