Радіація не зникає вмить.-
На це піде не одне століття.
Вона й досі нам душу гнітить.
Для всіх живих вона – страхіття.
Як луна, прокотилась біда
І відгукнулась по всіх усюдах.
Але біда не ходить одна,
Хоча надія й жевріла в людях.
Надія на те, що не допустить Бог,
(якщо цього не зробили люди)
Щоб реактор знову занеміг,
Щоб біль розтинав йому груди.
Бо квилить, стогне земля,
Напоєна гірким трунком:
Чи вкриється зелом вона,
Чи зарясніє барвінком?
Ти прости нас, зранене поле,
Що кукіль і волошки ти родиш.
Ти прости, усамітнене море,
Що дітей до себе не водиш.
Але ж сили треба зібрати,
Міцно ноги на землі тримать.
Бо Земля – наша спільна мати
І вона навчилась пробачать.
Жити треба, бо життя – прекрасне,
І подібне воно до зірок:
Пломеніє – а потім згасне,
Та не зупиняйся – зроби ще крок…
