1
На єдиному березі його безпросвітної,
старості його заморської
сива ходить вівця…
А вовну її першу
повезли в бесагах за море,
і другу її вовну
в тих бесагах за море повезли,
і загубили ті бесаги
в тому світі
сто років тому…
А в першій бесазі, у першій вовні
він – однорічний – плакав,
а в другій бесазі, у другій вовні
змієборець – вічний – тремтів…
А перша вовна – найніжніше руно –
називається міцка,
а друга вовна – ніжне руно –
називається натинина,
а третя вовна, як і остання,
не має імені золотого…
Він назвав і її, і себе
і ступив на єдиний берег
своєї безпросвітної…
бо знав Ясона,
але не знав свого діда,
що міг, як змія восени,
знаходити теплі джерела…
2
А що повинно кликати додому?
Що плакати повинно
в пізніх снах?
А що повинно снитися малому
на цих материках,
на цих торгах?
Чого йому ще хочеться у лахах
років овечих?
Одного: лягти
і корчитись під списом
у бесагах
іконної,
неправедної мсти…
