Верхи й ліси вже хтось нашепотів
своїми віршами…
Не шумом вічним
я сповнений, а спійманий на відчай
незнаним гулом і слідами слів.
Його не чую ще, але гілки
уже відхилені – пройшов між ними.
Ми ще не вороги й не побратими.
Стежок нема ще в нього.
Навпрошки
ось повійнуло – по душі якраз!
Ще перед зором. Вже і за плечима.
Зацькованими, білими очима
шукаю пастку в дебрі, а не лаз.
