Добра мати у роботі
Із дітьми в турботі,
Їх купає, повиває
І грудьми плекає.
Їх вона безмежно любить,
Гладить і голубить,
І колиску їм лаштує,
Пестить і цілує.
Менших як положить спати
Добра рідна мати,
То вже старших доглядає,
Любо їх навчає:
— Ой, любіте, мої діти,
Свій куток, любіте,
Хоч убогий, хоч і бідний,
Але свій і рідний.
Хоч і будете далечко,
На старе гніздечко
Не забудьте, пам’ятайте,
Завжди в серці майте!
— Всюди інде хоч і добре,
Вдома ліпше, краще,
Не пустіте, любі діти,
Рідне на пропаще.
— І ціла дідизна ваша
Хай буде святою,
Не руйнуйте рідну хату
Клятою рукою,
Жийте мирно, у любові,
В згоді між собою.
— І любіте рідну землю,
Де батьки спочили,
Потом, кров’ю і сльозами
Землю оросили,
В ній і юні і старечі
Кости розгубили.
— Рідне слово, рідну пісню,
Вам яку співаю,
Що — начавши від колиски —
Любо вас навчаю,
Не забудьте, не покиньте,
Прошу вас, благаю!…
* * *
Як сини повиростали,
Хату опустили,
За життям ледачим, легким
Швидко затужили.
Старший син — стерігся праці,
Засідав за склянку,
Другий — свого відцурався,
Жінку взяв панянку…
Третій свій сірак закинув —
Є на панській службі,
А четвертий з ворогами
У нікчемній дружбі.
Не послухали матусі,
За своє забули,
І лишили, промарнили,
Інше не здобули.
Позабули рідну пісню,
Що їх мати вчила,
Дармо плакала, благала,
Дармо їх просила.
І забули рідну мову —
Панської шукали,
А на рідну землю чорні
Круки насідали.
Рідні ниви у кропиві,
Бур’янами вкриті,
По ланах собаки виють
І вовки неситі.
На їх нивах вже сусіди
Плуг беруть у руки,
Їх діди були ще славні,
Підлі їхні внуки.
