Хоть мня забий, як тобі дяка,
А хоть мені моє віддай,
Тільки з мого живого тіла
Живі куски не відривай!
Я тяжко терпів у кайданах
Рівно з тобою… Ти забув?
Тепер як брат нам відбераєш
Що я гіренько іздобув.
Хибаж не знаєш, що за муки
В чужій неволі пережив,
Док свою долю тобі в руки
Як свому брату ізложив.
У тобі видіти погибель,
Як в тім, що нас завів у тьму?
Чомуж мені таким не бути
Яким я є, скажи — чому?
Дробиш — дроби живоє тіло
Замість того, щоб пригорнув!
Рубай! січи! але числися,
Що я не той, що давно був!
Здобув я кровйов дім свободи
Його нечесно не вбаляй,
Бо за волю готов я гинуть,
За мій миленький рідний край.
Хоть мня забий, коли ти дяка
А хоть мені моє віддай.
Тільки з мого живого тіла
Живі куски не відривай!
Перероблена версія
Моє ти тіло ділиш, краєш,
Із куснів робиш іншим дар…
Хіба ж фіґура шахова ми,
Хіба ж худоба, інвентар,
Що можна краяти, рубати
І побратимам роздавати?
Ганебне діло, брате, робиш,
Погане, без кінця сумне!
Ти визволителем приходиш,
Щоб чим скоріше з’їв мене…
Були ми спільно у неволі,
Звільнилися з-під батога,
І хоч терпіли ми доволі,
Ти зараз пан, а я слуга…
Тираном, деспотом зробився
І хочеш, щоб тобі корився,
Щоб був я наймитом, рабом,
На шиї із новим ярмом…
Ні, ні, мій брате, не мились,
Я вже не той “рутен” нещасний,
Хай б’є і грім із неба ясний,
Я вже не той, що був колись!
За кривду, зраду вам усім
Інакше трохи відповім!
Тобі я мужньо пригадаю:
“Ти що зробив із мого краю?”…
Ні, ні, мій брате, не мились —
Я вже не той, що був колись!
