Ой, ходжу я понад Тису
тай собі гадаю:
Як у тобі сумно-сумно
мій ти рідний краю!
Ой, глибока ж наша Тиса,
як наш жаль, глибока…
Дві німі братські могили
тут біля потока.
У могилах білі кості,
Наче в темній ложі,
На руках-кістках кайдани,
в ребрах гострі ножі…
Ой, ходжу я понад Тису,
сам себе питаю:
Чом’ панує сум і горе
по цілому краю?
Чом’ зробились галапасом,
сараною гості?…
Чом’ господар виглядає,
мов жебрак на мості?…
Ой, тому землі господар
сирота без роду,
бо чужі, ворожі коні
п’ють із Тиси воду.
1925/1962
