Моя мати узка долина
Моя рідня — Карпати,
Мене вчила край полонини
Сама пташка співати.
Легейко, мило та весело
Співав мій соловейко,
Я слухав, слухав під горою
І пісня йде легейко!
Моя мати — гора висока,
Де голос зашибався,
Де на мій голос попід скали
Десятий обізвався.
Туди я ходжу, сном блукаю,
Де громи ліс ламають,
Куди русалки, повітрулі
Співаючи, гуляють!
Моя душа — громи блискучі
Що понад гори тягнуть,
А зі шпиля на шпиль Бескида
Аж до неба досягнуть
Моє серце — градова буря,
Непереможна сила,
Ломить, тре, суче, молотить
І підоймає крила!
Моя душа — весняна повінь
Камінну гать поборе —
Що знайде — вирве й за собою
В глубоке, синє море!
Глибоке море — скарб народний,
Який в душі ховаю —
Оби мій нарід став великий
У своїм ріднім краю!
Перероблена версія
В зелених горах Верховини
Мене зродила мати
І птах-співун з гілок калини
Навчав мене співати.
Легонько, весело та мило
Мені співала пташка,
Утіха зразу навістила
Хоч і на серці важко.
Моя рідня — високі гори,
В вітру-дощі купався,
Звучав мій голос у простори
Луною відзивався.
Ходжу по полонинах-ґрунях
Де грім смерек ламає,
Куди Русалка-Повітруля
Співаючи гуляє.
Моя душа — громи блискучі,
Що грізно вигравають,
Неначе по Бескидах тучі
До неба досягають.
В мойому серці буревії, —
То молодеча сила,
В ній пнуться в даль яскраві мрії
Бо розпускає крила.
Моя душа — весняна повінь,
Що греблі переможе,
Залиє й понесе на ровінь
Сміття чуже, вороже.
Горджусь-пишаюсь скарбом рідним,
Його в душі ховаю,
Щоб мій народ тут став свобідним,
На славу свого краю,
…тому я струни натягаю,
співати починаю.
