Нераз ми голодовали,
Нас нераз и били,
Нераз наші мертві трупи
По дорозі гнили…
Ой то нераз нашим тілом
Чорні кавки тили,
Нераз вовки над нашими
Кістоньками вили…
Кров стікала, слези ллялись
Из серця не мало,
Нераз небо проклинали,
Як звізд не ставало!
Гіркі слези утирали
По терню ходили,
Брили в крови до коліна,
Та рани гоили…
Нам соненько не світило,
Ми в могилі мерли —
Нераз ми на того Бога
Кайданами терли.
Перероблена версія
Ми нераз голодували,
Нас нераз і били,
В терню босо ми ходили,
На панів робили.
І на панщині, голодні,
Серед праці мерли,
За найменший прояв волі
Нас на кусні дерли.
Їло нас залізо й воші
У тюрмах чимало,
Вішали нас і на верби,
Куль як їм не стало.
Ох, нераз тут нашим тілом
Чорні круки тили,
Нам нераз вовки голодні
Над кістками вили.
1923/1952
