Коліть, стріляйте наші груди,
Паліть нам рани віч огнем, —
Хвилина прийде, вам страшенна,
Звалиться кріпкий мур тюрем,
Й країна рідна оживе.
Баґнетів ми не боїмося,
Жандарми ваші нам не страх,
За нашу волю, за край рідний,
Пірвем кайдани на руках,
Пірвем, щоб скути з них шаблі…
* * *
Всі ріки можноб загатити
Кістками батьків,
Або сі гори завершити,
До самих богів,
Щоб тим гордим, небесним троном
Кинуть в море вод,
Нехайб Господь із близька бачив,
Як гине народ.
* * *
Вставай народе, зривай кайдани,
Виріж тиранів, катів убивай,
За наші сльози, за наші рани,
За наші муки, — згинуть тирани,
Раби до бою, за любимий край.
Родину бідну жальом морили,
З костей по полю булаби гора, —
Стріляли, били, кровцю розлили…
Країну рідну на хрест прибили…
Раби вставайте, вставайте, пора!
* * *
Тюрем грубі брами робийте,
Прапір синьо-жовтий розвийте,
Ось бачте: стотисяч стоїть вже на полю.
В ряди! Щоб здобути Україні волю.
І щастя і доля настане,
Погинуть, ті вічні тирани,
Ось чуйте: гармати у полю завили,
Мілйони зраділи, ті що сльози лили.
