Встає герой в полю вбитий,
З гроба піднимаєсь,
И спинився над могилов,
Звідтам видивляєсь.
Вмиваються кости в полю
Зимною росою,
Онде Голод в зуби ріже,
Смерть стоить з косою.
Там на горі ряд шибениць…
Кровова дорога,
На небеса зазирають,
Проклинають Бога!
Они вітрам на дорозі,
Стоять и до нині,
Украшають ті високі
Камяні пустині…
Стоить герой над могилов,
Сліз не вистарчає,
И постояв, и роздумав,
В могилу вертає…
Перероблена версія
Опівночі у дзвіниці,
Як ударить дзвін,
Будиться герой убитий,
Підійметься він.
Із відкритої могили
Розглядається,
По могилах він блукає,
Зупиняється.
По околиці блукає,
Ходить навмання,
І зове і кличе свого
Бистрого коня.
В сутінку нічному зразу
Ірже білий кінь,
До хазяїна-героя
Прилітає він.
Вискочить їздець на нього,
Сяде у сідло
І остроги він потисне,
Пожене його.
По колишньому терені
Бою знов кипить.
З шаблею він у атаку
На коні летить.
Аж коли запіють кури,
Лишить бою гін,
До стрілецької могили
Повертає він.
1923/1952
