Верховина, наче казка,
Ох, яка красуня!
Низ — вишивана запаска,
Гори — біла гуня.
Вітер холодом подує —
Щочки їй пудрує,
Ще й калиною гірською
Личка їй малює.
І ялиця і смерічка,
Ще й співуча річка —
Всі її вітають вітром,
Голосом потічка.
Ясен місяць серед ночі
Їй цілує очі,
Їй цілує гарні брови,
Устонька дівочі.
А як квіти розцвітають,
Їй красками грають,
Пташенята і дівчата
Тільки їй співають.
Косарі, як жито косять,
Косами голосять,
Чемний свій уклін низенький
Тільки їй приносять.
Верховино, рідний краю,
Я до тебе лину,
Справді я тебе кохаю,
За тобою гину.
