Без свити, і босий
І хліба нема,
І люди те бачуть —
Та кажуть: дарма!
Збірщики послідню
Корову цінують,
Хатина безверха,
Сусіди глузують;
У хижу заглянеш —
У засіках пусто,
І заросла нива
Свиріпою густо.
І сам я дивуюсь,
Що звівся ні-на-що…
А з молоду був же
І я не ледащо!
Колись і для мене
Іграли музики,
Топтали дівчата
Нераз черевики;
Нераз чорнобриві
Слези утерали,
Як мене в дорогу
Сестри споряжали;
Колись поважали
І мене сусіди,
Як справляв бенкети,
Родини й обіди;
Колись і від мене
Ішли паровиці
Степом розлягалось:
“Ой не ходи, Грицю”
І мині колись то
Догожала доля…
Та все пройшло марно…
Єго сьвята воля!
Ой кину я лихом
Об землю сирую;
Помяну на цей раз
Доленьку лихую,
Потягну степами,
А косу на плечі…
Прощай, родинонько,
Й веселиї речі!
Гей, братя — нетяги,
Ударімо в коси —
ЗА нами — панами
Ніхто не голосить!
