І бачу я тоді широке синє море —
Клекоче глибина, і стогне, і реве,
І хвилі піняві збігаються, як гори,
І гурт човнів на морі тім пливе;
І дружно козаки на весла налягають,
І кожний піну б’є, і кожний хвилю рве…
Лютує, стогне море, з ребер їх скидає
І піною, скажене мов, їм очі забиває —
Я чую голос їх… я бачу — потопають!..
- Наступний вірш → Василь Мова – Заповіт засланця
- Попередній вірш → Василь Мова – Козачий кістяк
(Оцінок ще немає)