Так, мабуть, і в часи Бояна
Квітчалася пора весняна,
І накрапали молоді дощі,
І хмари насувалися з Таращі,
І яструби за обрій углибали,
І дзвінко озивалися цимбали,
І в пралісах озера голубі
Вглядалися в небесну дивну ясність.
Все — як тоді. А де ж вона сучастність?
Вона в найголовнішому: в тобі.
- Наступний вірш → Василь Мисик – Перший сніг
- Попередній вірш → Василь Мисик – Трави
(Оцінок ще немає)