Що ж, запрягай корівок, Трохиме,пора вирушати!
Хмар порідшало, тільки на грецькому темно ще.
Як же
Всім дощі ці увірились! Стерні давно потонули
В буйній отаві. Над шандрою бджоли дзвенять на осонні.
Копи давно посіріли й приплюскли, зерно проростає —
Важко й навильник тепер од землі одірвати! А потім
Довго-довго корови везуть невисоку гарбичку
До слободи, що далеко темніє садками.
Недавно
В Граковій перші «фордзони» повз церкву проїхали.
Скільки
Їх — п’ять? А кому водити їх випаде? В кого
Змалечку син тракторист? Авжеж, не у тебе, Трохиме!
Їдуть.Люшніпорипують.Трудно ступають корови.
Знову спускається дощ…
«Хоч ти плач!»
І так само минають
Дні й роботи, як за часів Гесіода.
