Біля метро “Хрещатик”
щоранку зупиняється
дитячий візок.
Двірничка вибирає з чавунних урн
накиданий мотлох —
старі газети, ганчір’я,
коробки з-під сірників, недокурки,
навантажить ними візок
і сквером каштанів рушає далі.
А сьогодні, напередодні свята,
вона вбрала найкращу спідницю з сатину,
новенькі черевики й фуфайку,
навіть візок прикрасила
штучними квітами з поролону.
Усмішка й задума на її обличчі
творить рівновагу щастя.
- Наступний вірш → Василь Стус – Порідшала земна тужава твердь
- Попередній вірш → Василь Стус – Посадити деревце
(1 оцінок, середнє: 5,00 із 5)