Будні тут тобі про свято,
а про свято — будні правлять.
Хоч занадто творчу хату
пильні погляди буравлять,
хоч твоє зголіле серце
тут обмацують руками —
не зважай на те, не сердься:
те одвічне, що над нами,
стріли повиймає з рани
і губами обцілує —
адже хвиля пожадана
убиваючи рятує.
- Наступний вірш → Василь Стус – Невже ти народився, чоловіче
- Попередній вірш → Василь Стус – Б’ється серце, як пташа німе
(Оцінок ще немає)