Василь Симоненко – Є в коханні і будні, і свята: Вірш

Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.

І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка
У тумані тривожних дум.

Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.

Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.

У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!..

Аналіз вірша “Є в коханні і будні, і свята” Симоненка

Вишуканий зразок інтимної лірики, написаний в 1961 році. Поет був досить молодий, щоб пристрасно закохуватися ‒ і досить зрілий для серйозних стосунків, у яких є не лише радість, цукерки, поцілунки, але й побут, дрібні конфлікти, втома, хвороби тощо. Саме зрілому коханню й присвячений цей вірш.

Головна ідея твору ‒ кохання має долати всі перешкоди ‒ не лише ті, які створює життя, але й ті, які закохані створюють для себе самі.

Ліричний герой ‒ дорослий, відповідальний, доволі прагматичний чоловік. Він живе без рожевих окулярів, сприймає свою кохану та стосунки з нею обʼєктивно й готовий брати на себе відповідальність за ці стосунки. Останнє помітно з того, що він йде на примирення тоді, коли його половинка ще ображається.

У вірші використані таку художні засоби:

• Персоніфікація ‒ «сум обіймав би», любов «світила», «обновляла», «увірвалась»;
• Протиставлення ‒ «будні і свято», «хмарки ‒ сонце», «гнів ‒ любов», «життя ‒ ілюзії», «ненаглядна, злюща, чудова»;
• Повтори ‒ «тривожні» (часи і думи);
• Епітети ‒ «ненаглядна», «злюща», «чудова», «тривожні», «дрібʼязкові»;
• Гіпербола ‒ любов показана якомога потужнішою силою, а образи ‒ дрібʼязковими й незначними, тобто труднощі применшуються;
• Інверсія ‒ «з тобою було б нам гірко», «не можна життя заховати»;
• Оксиморон ‒ «темніла зірка».

Вишукана двозначність звучить у фразі «І було б нам з тобою гірко». Вірш є гімном любові, а «гірко!» ‒ це на весіллі загальновідомий і розповсюджений заклик цілувати наречену. Тому «гірко» у цьому реченні ‒ це й про труднощі, і про те, що долати їх закоханій парі треба разом, спільними зусиллями.

Твір насичений символікою:

• Вуаль ‒ приховане;
• Туман ‒ невідоме, приховане;
• Зірка ‒ шлях у майбутнє, дороговказ;
• Сонце ‒ радість і тепло, життя, краса, світло, прозорі й чесні стосунки;
• Хмарки ‒ тимчасовий занепад духом, який можна спричинити сумнівами, ваганнями, образами.

Філософськи описаний образ часу. Для всього є час ‒ для сварки й для примирення, для радощів і розваг ‒ і для важкої роботи. І кожна пара повинна памʼятати, що труднощі тимчасові, а любов залишиться з ними надовго, якщо вчасно згадати про її існування.

Автор також приділив велику увагу свідомому підходу до стосунків. У творі чималий синонімічний ряд слів вказує на різного роду роздуми ‒ «думи», «вагання», «сумніви». І ці слова наймають таке з важливе місце, як любов і пристрасть.