Василь Стус – Час розлуки: Вірш

Забере і обранить.
Романтичне твоє забороло
Упаде і розсипле
В сиві очі свій дзенькіт сухий.
Ти один, ніби палець.
Ти один (не в любові народжений,
у розлуці народжений).
І один, як байстря…
Білий світ — мов коробка,
Дзвінкий, металевий і скальний.
Денним сколотий сміхом.
Байдужістю вдячних очей.
Ти один, ніби палець
(не в любові. У горі народжений).
І тобі — самота тепер.
Світу білому — самота.
Заглибляйся у пустку.
Захлинайся. В минуле вертайся.
День як день.