[А]
Це час покар. Останнє — хто єси?
Останнє й перше. І в житті єдине.
Перед тобою — всі твої хвилини,
усі твої оджилі голоси.
Світ у тобі. Згуби чи вознеси,
чи це прокляття ачи благостиня?
І сполотніла, ждавши, Україна,
спередвіків зрадливої краси.
Це час покар. Кажи — ти вже доріс
до свого болю? Що твоєю кров’ю
увесь окіл сподіється з любов’ю
того, хто мужньо все це переніс?
Це павза павз — найперша і остання.
А де твій розквіт? Де твоє згасання?
* * *
[Б]
Це час покар. Кажи ж — хто ти єси?
Ачи заповідаєшся на сина?
Мов морок дула всі твої хвилини
і всі твої оджилі голоси.
Усе твоє. Згуби чи піднеси.
То це — прокляття ачи благостиня?
Позаду і попереду — руїна
і мертві, мертві, мертві всі часи.
Це час покар. Кажи ж — ти вже доріс
до свого болю? Вивчився — страждати,
аби в біді свій образ розпізнати,
свою подобу, праліс свій і ліс?
Ачи збагнув, що вже тебе нема.
Ти крик, що розчепірений стопало,
не мовить долі: досить. Або: мало.
Бо сам у тьмі. За пальцями стома.
