Василь Стус – Це він – стенувся ріг: Вірш

Це він — стенувся ріг, це він — закліпав стовп,
і хто б збагнути міг, це вибух чи потоп.
Молись — з усіх колін — щоптою невпопад,
о течіє хвилин — пливи-но вспак, назад.
Туди, туди, туди — за мить народження,
де губляться сліди, і де погоджене
з твоїм серцебиттям і з поглядом твоїм
все, що було життям, курілося мов дим.
Своєї голови згубивши не знайдеш,
лови, лови, лови — ні, брешеш, не втечеш.
Оце й бо він, твій люд. Оце й бо він, твій край.
Всецарствіє паскуд, в сто горл реве: тримай.
Кричать услід, услід, щоб ти з очей забіг,
оце і є твій рід, оце і є твій гріх.