Цей спертий запах смерти, наче спирт,
геть виповнив кімнату синім чадом
душі, своїм притьмареним свічадом,
і обсідає душу, мов упир.
На чорному папері білі літери
просипані, мов янголи ясні,
котрі шепочуть: не марудься в сні,
з похмурого чола зажуру витри,
бо ти єси за нею, потойбіч
людського остраху і сподівання.
До узголів’я клониться світання
у кілька поминальних ярих свіч.
- Наступний вірш → Василь Стус – П’ючи біду, неначе оковиту
- Попередній вірш → Василь Стус – Танцює зек у батькових чоботях
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші