Цілую в сні сумне твоє обличчя,
моя скорботна матере! Прости!
Моя біда тебе до себе кличе
на чорні і осмолені хрести.
Моя журавко сива! Зозулице,
як холодно в обмерлих цих світах!
Та хай живе у ньому і святиться
святий мій біль і пресвятий твій страх.
Дороги розбігаються нарізно,
але обидві — в смерть. Обидві — в смерть.
Потьмарене, скуйовджене, залізне
обрушується небо шкереберть.
Ти щось до мене мовиш — із сльозами,
я ж, безголосий, сквапно шепочу.
Лягла нищівна далеч проміж нами.
Прости ж мене, як я тебе прощу.
- Наступний вірш → Василь Стус – Живи – і мучся
- Попередній вірш → Василь Стус – Благословенна днино, ти скінчилась
(Оцінок ще немає)