Дай руку, мамо, і ходім назад / повз мури літ і
забуття і темінь далекої минувшини ходімо / туди, де
пам’ять сонця миготить / і видається — тільки мить —
і згасне /. Провалля чорні вікових розлук / нас не
страшать — переступили й далі / повз магазини, черги,
бур’яни / маленького городу, повз цехи / заводу, на
якому виробляють / дитячі іграшки, снаряди й вибухівку,
/ повз трудодні колгоспної неволі ходімо далі, мамо. Ось
зупин.
- Наступний вірш → Василь Стус – Живиця
- Попередній вірш → Василь Стус – Горде тіло моє нецензурне
(Оцінок ще немає)