Давай поїдем, друже, в Депеші,
де ліс осінній знову осипає
багряне золото з дубів та вільх,
а межи скель тугі вітри шугають.
Збирать те золото осіннєє, збирать,
блукать, не розбираючи дороги,
п’янке повітря лісу й осені вдихать,
забувши про тривоги.
Давай пройдемо, друже, межи скель,
охоплених тим полум’ям осіннім,
серед могутніх вікових дерев
величних, як черлені бані світлі.
Давай поїдем, друже, в Депеші,
пройдемо по розгіллю сухозлоту,
вберемо міць камінних вівтарів —
тих вічних свідків радості й скорботи.
