Василь Стус – Дуби, кремезні, наче запорожці: Вірш

Дуби, кремезні, наче запорожці,
Ще непідвладні осені, стоять,
Схиливши круто голову, мов тури,
їм важко вистоять проти вітрів осінніх.
Та вперто силяться — іде коньячний дух.
Обози виставте, дуби, обози!
І станьте спинами і бийте в ціль.
Заходить осінь — хай іде. А ви
Сами собі призначите прощання,
Сами осипете пожовкле листя,
Сами, вже після того, віддасте
Незрадну зброю, як колись Петро
Віддав по битвах долю на поталу
Завзятим московитам. Ні, не ви.
Я сам відчув поразку. Сам — поразка.
Покора — весь. А ви — чи не одно,
Всі ваші лиха з зрадою одною.
Три людожери обступили край.