Гемонське непорозуміння!
Якась вселенська глухота!
А шал який! Яке озління!
О білий світе-блекота.
Терпи. Терпи. Мовчи — і годі.
Словечко зрониться — і вже.
Тоді й Господь не вбереже
у цій біді, у цій пригоді.
- Наступний вірш → Василь Стус – О передсмертні шепоти снігів
- Попередній вірш → Василь Стус – Із вечора – одразу в ранок
(Оцінок ще немає)